Statement: 27 April 2022 |

Statement of ICC Prosecutor, Karim A.A. Khan QC, at the Arria-Formula meeting of the UN Security Council on “Ensuring accountability for atrocities committed in Ukraine”

Karim A.A. Khan QC, at the Arria-Formula meeting of the UN Security Council

First, I would like to start by thanking the permanent missions of Albania and the Republic of France for convening this session. And it's a real honour, albeit in desperately sad circumstances, to share this platform with the very distinguished panelists and all of the Ambassadors and ministers in the room today.

We are by any metric in a time of massive uncertainty; massive uncertainty for the people of Ukraine.  Massive uncertainty for the people in the region. And I think it's not hyperbole to say the world is holding its breath. What direction are we going in? Are we heading towards peace or more violence, more tears and more suffering? It is a moment the events, particularly since the 24th of February, I think, some have thought, well, what's the point of international law? What's the point of the International Criminal Court (“ICC” or the “Court)? What's the point of all these conventions, all these conferences that many in this room have attended and taken part in, the wonderful drafting, the high, lofty ideals of the preambles? What's the point of it all when people are suffering in so many parts of the world?

And yet, in that moment of otherwise despair, I think something unique is happening. It is a dawning realization that the rule of law is not a passive spectator, but as an intrinsic part, an intrinsic buckle to keep us together. 

43 states have referred to the Situation in Ukraine to the ICC. And that's the first time such a number have done such a thing. I think it is really important to realize, and I think, we're seeing it, the young green springs of hope in the wasteland that we otherwise survey, that the law is more relevant now than ever.

Not only to stop us drifting further apart, but to prevent us colliding with more brutality against one another. I've stated repeatedly since my first statement when I was in Cox's Bazar on the 25th  of February, that the law applies equally to all sides, all parties to the conflict, whether Ukraine or the Russian Federation, whether the state actors or non-state actors, have certain clear obligations.

We heard from the High Commissioner for Human Rights about the principles of proportionality, the principles of distinction, the types of weapons, munitions and events that are in the public space of discussion. This is nothing new. This has been known since Nuremberg. This has been known for a long time. The issue is not a misunderstanding or confusion about the law. It is a greater or acute realization that the law has to be applied if we are to continue going forward as a species, as communities, as civilization and as states. I do take the opportunity to really call both to thank or appreciate Ukraine's declaration under article 12(3) of the Rome Statute, because that's the only reason we have jurisdiction. And also to call upon Ukraine, with all due dispatch, to pass the necessary cooperation law so that the obligations that arose under 12(3) declaration can be properly implemented. At the same time, and I've said it before, but I think it's really important to emphasize in this forum and I acknowledge also the representative of the Russian Federation and pleased the Russian Federation is in this room along with the Government of Ukraine and so many others.

But this is a time when we need to mobilize the law and send it into battle, not on the side of Ukraine against the Russian Federation or on the side of the Russian Federation against Ukraine, but on the side of humanity to protect, to preserve, to shield people who are children, who are women and who are men, who have certain basic rights. And at that age, whether they are Russian or whether they're Ukrainian is absolutely irrelevant. Their families and their lives are being torn apart. So if this moment is not a moment for us to define and strain our sinews and come together, what moment will we wait for and will we be alive to see it?

You know, when we look at the parties to the conflict in Ukraine, when we look at the Russian Federation and Ukraine, I think bad though things are, we should pause and look back. You know, as a young child, we are all taught history, and we love to study it. And what is absolutely staggered by the tremendous suffering that the people of the USSR in today's Russia and today's Ukraine suffered at the hands of National Socialism. Millions upon millions. And in the midst of that particularly bleak catastrophe, we saw perhaps some unparalleled heroism and courage. It was in 1943, in the city of Kharkiv that 30,000 people were killed. And the then USSR decided that accountability was not politicized, it was something necessary; it wasn’t a summary execution - three Germans and one Russian were brought to justice in Kharkiv for the people that were killed and for the crimes that were committed. I think all of us, and the world is not perfect, no individual is perfect, my office is certainly not perfect. But we need to realize, I think, that we should treat others as we want to be treated.

We should conduct ourselves in the way we would like other others to conduct themselves. And perhaps looking back at the events of eighty years ago, we should think, do we want to behave in the way that we prosecuted individuals that were pushing forward the pogroms and the crimes of National Socialism? Or do we wish to hold ourselves to the standard that we held them, those years ago? This is a moment of absolute collective unity. And if we don't grasp the moment, I think, we will not only be answerable from a moral perspective, I think things bad though they are, could get worse. We will conduct independent investigations. We will try to hold out the hands of partnerships with states, with civil society, with other organizations, and then subject whatever we receive to proper independent forensic scrutiny. We don't want to be sold to that. We want to get to the bottom of the matters. But at the same time, nobody can be a spectator.

The day before yesterday, I did something that has not been done in the life of the ICC before, in the life of the Office that I now lead. I signed an agreement to join a joint investigation team (JIT) with Ukraine, Poland, and Lithuania. There are nine other structural investigations underway, and I'm really pleased that the Prosecutor General of Ukraine, Iryna Venediktova will be speaking today. And we have other high-level representatives, and I look forward to working together.

I've been to Ukraine twice, to Lviv and to Kiev. I've been to Bucha and Borodianka. The team have been more widely forensic scientists, lawyers and investigators, and we will keep on partnering with anybody but subjecting it, whatever we receive, as I've said to impartial analysis.

I have sent three communications to the Russian Federation. I have not received a reply, but I will keep on trying because I want to say very clearly, and I hope it is relayed however welcome or otherwise message may be. I think we have a duty to convey messages that my Office and myself have no agenda, no political agenda other than to get to the truth. And to the extent there is fake news, to the extent there is collusion, or there are attempts to deceive the world, what better way to expose a lie than subject it to independent investigations and analysis? So my door is open. I will also keep knocking on the door, and I hope for the sake of our own responsibilities, for the sake of our international legal obligations, for the sake of humanity at large, and the principles of the UN Charter in whose building we sit, we work with more deliberation, more sincerity, more effectiveness, and try to build trust because trust can be built even in a battlefield.

We see on TV screens and I've spoken to victims and survivors, pictures that are not fake. I've seen refugees, largely women and children. This caravan of people with their plastic bags and their bags crossing on foot into Poland. I've seen individuals in Borodianka completely non scripted walking around without any supervision, surrounded, sitting around a blackened cattle in very, very cold temperatures because that's their current existence at the moment. And of course, I've seen body bags and other evidence of killings, and we need to find out how did people die and who did it and then insist on accountability.

But people have lost everything. People have fled with nothing. So are we to be so self-indulgent as an international community to talk politics when people are scared and children are shivering on all sides. And it doesn't matter if a child is in the Russian controlled area or if a child is in the Ukrainian controlled area, or if it’s a woman. We should view them as our children. We should view them as our family. And unless we have these basic principles permeating our spirit, I really think it is a terrible tragedy. But of course, the law is there because certain issues are not just of morality. They incur legal responsibility.

I think, in short, it's not an overstatement to say that this is a singular moment. It's a critical juncture. The implications, as I said at the outset, are profound in Ukraine, but they extend beyond Ukraine. It's a time to cling to the law. It is a time to uphold the law. If we don't cling with the greatest of respect to the law, in this moment, we will be left with nothing to cling to except despair, except suffering, and individually, we cannot allow that to happen. Collectively, we must not rest until it stops. And that sanity and justice prevails on all sides.

Thank you so much.

Перш за все, хотів би розпочати із слів подяки Постійним представництвам Республіки Албанії та Республіки Франції за скликання цієї сесії. Для мене це – велика честь, хоч і за разпачливо сумних обставин, знаходитись поряд із шановними учасниками дискусії та всіма Послами і міністрами, присутніми сьогодні у цьому залі.

За будь-яким виміром ми всі знаходимось у час величезної невизначеності. Величезної невизначеності для народу України. Величезної невизначеності для народів регіону. Гадаю, не буде перебільшенням, якщо скажу, що зараз увесь світ затаїв подих. В якому напрямку іде наш рух? Рухаємось ми до миру, чи іще до більшого насильства, більших сліз та більшого страждання? Це є час, коли події, що відбулись особливо після 24 лютого, думаю, у багатьох викликали запитання: «А в чόму сенс міжнародного права? В чόму сенс Міжнародного кримінального суду («МКС» або «Суд»)? Для чого усі ці конвенції, конференції, у роботі яких багатьом із присутніх сьогодні у цій залі довелось брати участь, чудові проекти угод із високими, величними ідеями, закладеними у преамбулах? У чόму сенс усього цього, якщо у багатьох кутках світу страждають люди?»

І все ж таки у цей момент, здавалося б, розпачу, відбувається щось унікальне. Це – зародження визнання того, що верховенство права – не пасивний споглядач, а важлива скріпа, важлива скріпа, що тримає нас усіх разом. 

43 держави звернулись до МКС з проханням взяти на розгляд ситуацію в Україні. Вперше така кількість держав зробили таку річ. Я думаю, що дуже важливо це усвідомлювати, і думаю, що зараз, у цій, здавалось би, пустелі ми бачимо молоді зелені паростки надії на те, що саме тепер право є необхідним як ніколи.

Не тільки для того, щоб ми не відсторонились один від одного, а щоб запобігти зіткненню з іще більшою жорстокістю один до одного. Я повторював багато разів з часу моєї першої заяви, зробленої під час перебування у Кокс-Базарі 25 лютого, шо правові норми, законодавство діють однаково для всіх сторін; всі сторони конфлікту, чи то Україна, чи то Російська Федерація, державні чи недержавні актори мають певні чіткі зобов’язання.

Верховний комісар [ООН] з прав людини говорила про принципи пропорційності, принципи розрізнення, принципи застосування типу озброєння та боєприпасів, місця подій. Все це обговорюється у публічному просторі. Тут немає нічого нового. Про це відомо з часів Нюрнберга. Про це відомо давно. Питання не в непорозуміннях чи плутанині стосовно права. Питання – в більшому, в гострому розумінні, що треба застосовувати право [закон], якщо ми хочемо і далі розвиватись як люди, як спільнота, як цивілізація і як держави. Хочу скористатись цією нагодою для того, щоб висловити подяку і закликати цінувати декларацію України, подану відповідно до Статті 12(3) Римського Статуту, бо лише завдяки їй ми маємо юрисдикцію. А також закликати Україну, щоб вона з усією належною оперативністю прийняла необхідні закони про співпрацю з тим, щоб зобов’язання згідно із декларацією за 12(3) могли бути втілені. Одночасно з цим, як я уже говорив, вважаю дуже важливим наголосити і відмітити присутність представника Російської Федерації на цьому форумі, я задоволений, що Російська Федерація також знаходиться в цьому залі разом із представниками уряду України та багатьма іншими.

Зараз настав час мобілізувати право і надіслати його на поле бою, і не на боці України проти Російської Федерації чи на боці Російської Федерації проти України, а на боці гуманності, з тим, щоб захистити, зберегти і заслонити людей – дітей, жінок, чоловіків, – які мають певні базові права. І абсолютно не має значення, чи є вони росіянами, чи українцями. Розірвано їхні сім’ї, і їхні життя. То ж якщо не тепер настав той момент, щоб розібратись і докласти максимум зусиль, щоб об’єднатись, то коли він настане, і чи дочекаємося його на нашому віку? 

Знаєте, коли ми дивимося на сторони конфлікту в Україні, коли ми дивимося на Російську Федерацію і на Україну, я думаю, що, хоч справи і кепські, нам потрібно зупинитись і подивитись у минуле. Ви знаєте, коли я був дитиною, ми всі вивчали історію і любили її. І що насправді вражало, це ті величезні страждання, яких зазнали народи СРСР, теперішньої Російської Федерації, теперішньої України, від рук націонал-соціалізму. Мільйони і мільйони людей. І серед мороку тієї катастрофи ми бачили неперевершений героїзм і мужність. У 1943 році у місті Харкові було вбито 30,000 осіб. І в тодішньому СРСР було прийнято рішення, що відповідальність [за злочин] не підлягає політизації, вона є необхідною; в результаті була страта після належного судового розгляду, коли троє німців і один росіянин постали перед судом у Харкові за смерть людей і за скоєні злочини. Думаю, що всі ми, – а світ не досконалий, кожен із нас не досконалий, мій офіс точно не досконалий, – маємо усвідомити, що потрібно відноситись до інших так, як хочемо, щоб відносились до нас.  

Потрібно діяти так, як хочемо, щоб поводились із нами. І, напевне, поглядаючи на події 80-літньої давності, маємо подумати, чи хочемо ми вести себе так, як ті особи, котрих піддали суду за участь у погромах та злочинах націонал-соціалізму? Чи ми хочемо дотримуватись тих стандартів, за якими була забезпечена їх відповідальність у той час? Це – момент колективної єдності, і якщо не скористаємось цим моментом, то будемо нести відповідальність не лише з позиції моралі, думаю, що справи досить кепські зараз, але можуть бути іще гіршими. Ми проведемо незалежне розслідування. Будемо співпрацювати із державами, громадянським суспільством, різними організаціями, а потім піддамо все отримане належному і незалежному судово-медичному аналізу. Ми не хочемо нічого упустити. Ми хочемо у всьому розібратися. І водночас, ніхто не буде пасивним спостерігачем.

Позавчора я зробив те, чого ніхто раніше ні в МКС, ні в очолюваному мною Офісі іще не робив. Я підписав угоду про приєднання до спільної слідчої групи (JIT) в складі України, Польщі та Литви. Наразі маємо дев’ять інших структурних розслідувань, і я дуже радий, що Генеральний прокурор України Ірина Венедіктова буде виступати сьогодні. Є також інші представники високого рівня, з якими будемо із задоволенням співпрацювати.  

Я відвідав Україну двічі: був у Львові і Києві. Був у Бучі і Бородянці. Наша група у складі судово-медичних експертів, юристів та слідчих співпрацюватиме зі всіма, але піддаватиме все отримане, як вже говорив, неупередженому аналізу.

Я надіслав у Російську Федерацію три повідомлення. Я не одержав відповіді, однак я буду продовжувати спроби, тому що хочу дуже чітко говорити, – і гадаю, що це буде передано, – хоч послання може і небажані. Я вважаю, що ми зобов’язані донести послання, що ні я, ні мій Офіс не мають якоїсь програми, політичної програми, за виключенням того, що ми хочемо дізнатися правду. А щодо того, що є фіктивні новини, змова, чи спроби обманути світ, то немає нічого кращого, щоб розвінчати брехню, ніж проведення незалежного розслідування і аналізу. Отже, мої двері відкриті. Я також буду і далі стукати у всі двері, і надіятись, що заради наших зобов’язань, заради наших міжнародних обов’язків, задля гуманності в найширшому розумінні, заради принципів Статуту ООН, в приміщенні якої ми зараз знаходимось, ми будемо працювати більш вдумливо, більш щиро, більш ефективно для того, щоб розбудовувати довіру, бо можна розбудовувати довіру навіть на полях бою.

Ми бачимо на телевізійних екранах, і я говорив із потерпілими і вижившими, зображення, які не видумано. Я бачив біженців, в основному жінок і дітей. Цей потік людей із пластиковими пакетами і сумками пішки іде до Польщі. Я бачив людей у Бородянці, вони підходили і говорили без сценарію, не під наглядом, вони сиділи навколо почорнівшого [чайника] при дуже, дуже низьких температурах, бо таке тепер їх існування. І, звичайно, я бачив мішки з тілами та інші докази вбивств, і нам необхідно встановити, як ці люди загинули і хто це зробив, а потім наполягати на відповідальності.

Та люди втратили все. Люди втекли, нічого при собі не маючи. То чи будемо думати про себе, про міжнародну спільноту і грати в політику, коли люди бояться, і діти трусяться від холоду? І не має значення, на якій стороні знаходиться дитина, чи то під російським чи під українським контролем, чи то є жінки. Треба думати, що то наші діти. То є наша родина. І якщо ми не маємо цих базових принципів, що пронизують наш дух, то думаю, це – жахлива трагедія. І, звичайно, ці питання не лише моралі. Ці питання пов’язані із юридичною відповідальністю. Коротко, я думаю, що не буде перебільшенням, якщо скажу, що це є момент істини. Це критичний момент. Наслідки, як я сказав на початку, є дуже-дуже глибокі в Україні, і вони виходять за межі України. Це той момент, коли треба дотримуватись права. Час відстоювати право. Якщо не будемо з великою повагою дотримуватись права в цей момент, то нам не буде чого дотримуватись, крім розпачу, страждань, і ми, як індивіди, не можемо цього допустити. Колективно ми не можемо заспокоїтись, доки це не зупинимо, і не запанує розсудливість і справедливість для всіх сторін. 

Дуже дякую. |

Заява Прокурора Міжнародного кримінального суду Каріма А.А. Хана, королівського радника, на засіданні Ради Безпеки ООН за формулою Арріа «Забезпечення відповідальності за скоєні в Україні звірства»

Во-первых, хотел бы поблагодарить Постоянные представительства Республики Албании и Республики Франции за созыв этой сессии. Для меня – большая честь, хоть и в печально отчаянных обстоятельствах, находиться здесь рядом с уважаемыми участниками дискуссии, а также со всеми Послами и министрами, присутсвующими сегодня в этом зале.

В любом измерении мы все находимся во время огромной неопределенности. Огромной неопределенности для народа Украины. Огромной неопределенности для народов региона. Думаю, не будет преувеличением сказать, что весь мир сейчас затаил дыхание. В каком направлении мы движемся? Идем ли мы к миру, или в сторону еще бόльшего насилия, бόльших слез и бόльшего страдания? Это время, когда события, особенно, произошедшие после 24 февраля, думаю, многих навели на мысль: «В чем смысл международного права? Какой смысл в Международном уголовном суде («МКС» или «Суд»)? Для чего все эти конвенции, конференции, в работе которых многим из присутствующих сегодня в этом зале приходилось участвовать, эти чудесные проекты соглашений, где высокие и величественные идеи заложены в преамбулах? Какой смысл этого всего, если люди страдают в очень многих частях света?»

И все-таки в этот момент, казалось бы, отчаяния, думаю, происходит что-то уникальное. Это – зарождение осознания того, что верховенство права – это не пассивный наблюдатель, а неотъемлемый компонент, важная скрепа, которая держит нас всех вместе.

43 государства обратились с заявлениями передать ситуацию в Украине на рассмотрение МКС. Впервые такое количество государств сделали такой шаг. Я думаю, что очень важно это осознавать, и полагаю, что сейчас, в этой, казалось бы, пустыне, мы видим молодые зеленые побеги надежды на то, что именно сейчас право необходимо как никогда ранее.

Не только для того, чтобы мы еще больше не отдалились друг от друга, а для того, чтобы предотвратить столкновение с еще большей жестокостью по отношению друг к другу. Я повторял много раз с момента моего первого заявления, сделанного во время пребывания в Кокс-Базаре 25 февраля, что нормы права применяются одинаково ко всем сторонам; все стороны конфликта, – будь то Украина или Российская Федерация, государственные или негосудартсвенные игроки, – имеют определенные четкие обязательства.

Верховный комиссар [ООН] по правам человека говорила о принципах соразмерности, принципах избирательности, принципах применения типов вооружения и боеприпасов, мест событий. Все это сейчас обсуждается в публичном пространстве. Тут нет ничего нового. Об этом известно со времен Нюрнберга. Об этом известно давно. Вопрос – не в недопонимании или путанице правовых норм. Вопрос – в бόльшем, в остром осознании необходимости применять право [закон], если мы хотим развиваться дальше как особи, как сообщество, как цивилизация и как государства. Хочу использовать эту возможность, чтобы поблагодарить и призываю ценить специальное заявление Украины, сделанное в соответствии со Статьей 12(3) Римского статута, ибо только поэтому мы обладаем юрисдикцией. А также обратиться к Украине, чтобы она со всей надлежащей оперативностью приняла необходимые законы о сотрудничестве для того, чтобы обязательства в соответствии со специальным заявлением по 12(3) могли быть исполнены. В то же время, как я уже говорил, считаю очень важным подчеркнуть и отметить присутствие представителя Российской Федерации на этом форуме, мне приятно, что Российская Федерация также находится в этом зале наряду с представителями правительства Украины и многими другими.

Сейчас настало время мобилизовать право и послать его на поле боя, и не стороне Украины против Российской Федерации или на стороне Российской Федерации против Украины, а на стороне гуманности, для того, чтобы защитить, сохранить и заслонить людей – детей, женщин и мужчин, – у которых есть определенные основные права. И абсолютно не имеет значения русские они или украинцы. Разорваны их семьи, разорваны их жизни. Если не сейчас наступил тот момент, чтобы разобраться и приложить максимум усилий для объединения, то когда он наступит, и дождемся ли мы его на нашем веку?

Вы знаете, когда мы смотрим на стороны конфликта в Украине, когда мы смотрим на Российскую Федерацию и на Украину, я полагаю, что хотя и дела обстоят плохо, надо остановиться и посмотреть в прошлое. Знаете, когда я был ребенком, мы изучали историю и любили её. И что по-настоящему поражало, это те неимоверные страдания, пережитые народами СССР, народами сегодняшней Российской Федерации, сегодняшней Украины, от рук национал-социалистов. Миллионами и миллионами людей. И во мраке той катастрофы ми видели непревзойденные героизм и мужество. В 1943 году в городе Харькове было убито 30,000 человек. И в тогдашнем СССР было принято решение, что ответственность [за преступление] не подлежит политизации, она необходима; в результате была казнь после надлежащего судебного разбирательства, когда трое немцев и один русский предстали перед судом в Харькове за убийства людей и совершенные преступления. Думаю, что все мы, – а мир не совершенен, каждый из нас не совершенен, мой офис точно не совершенен, – должны осознать, что нужно относиться к другим так, как хотим, чтоб относились к нам.

Нужно вести себя так, как хотим, чтобы вели себя с нами. И, наверное, глядя на события 80-летней давности, надо задуматься, хотим ли мы вести себя так, как те особы, которых отдали под суд за участие в погромах и преступлениях национал-социализма? Или мы хотим придерживаться тех стандартов, по которым тогда была обеспечена их ответственность? Это – момент абсолютного коллективного единства. Если мы им не воспользуемся, то думаю, что будем нести ответственность не только с позиции морали; я думаю, что все настолько плохо, но может стать еще хуже. Мы проведем независимое расследование. Будем сотрудничать с государствами, гражданским обществом, различными организациями, а затем подвергнем все полученное надлежащему и незавимому судебно-медицинскому анализу. Мы не хотим ничего упустить. Мы хотим во всём разобраться. В то же время, никто не будет пассивным наблюдателем.

Позавчера я сделал то, чего ранее никто ни в МКС, ни в возглавляемой мной Канцелярии не делал. Я подписал соглашение о присоединении к совместной следственной группе (JIT) с Украиной, Польшей и Литвой. На подходе имеем еще девять структурных расследований, и я очень рад, что Генеральный прокурор Украины Ирина Венедиктова также выступит сегодня. Есть также и другие высокопоставленные представители, с которыми мы с удовольствием будем сотрудничать.

Я посетил Украину дважды: был во Львове и Киеве. Был в Буче и Бородянке. Наша группа состоит из судебно-медицинских экспертов, юристов и следователей, мы будем сотрудничать со всеми, но подвергнем все полученное, как я уже сказал, непредвзятому анализу.

Я направил в Российскую Федерацию три сообщения. Я не получил ответа, но буду и дальше продолжать попытки, потому что хочу очень ясно говорить, – и надеюсь, что это будет передано, – хотя послания могут быть и нежелательны. Я полагаю, что мы обязаны донести послание, что ни у меня, ни у моей Канцелярии нет какой-либо программы, политической программы, за исключением того, что мы хотим узнать правду. А что касается фальшивых новостей, сговора или попытки обмануть мир, то нет ничего лучше для разоблачения лжи, чем проведение независимого расследования и анализа. Итак, моя дверь открыта. Я буду продолжать стучаться во все двери, и я надеюсь, что ради наших обязанностей, ради наших международных обязательств, ради гуманности в самом широком её понимании, ради принципов Устава ООН, в помещении которой мы сейчас находимся, мы будем работать более вдумчиво, более искренне, более эффективно для того, чтобы выстроить доверие, ибо доверие можно выстраивать и на поле боя.

Мы видим на телевизионных экранах, а я говорил с потерпевшими и выжившими, изображения, которые не выдуманы. Я видел беженцев, в основном женщин и детей. Этот поток людей с пластиковыми пакетами и сумками пешком идет в Польшу. Я видел людей в Бородянке, они подходили и говорили без сценария, не под присмотром, они сидели вокруг почерневшего [чайника] при очень низкой температуре, ибо таково сейчас их существование. И, конечно, я видел мешки с телами и другие доказательства убийств, нам необходимо установить, как погибли эти люди и кто это сделал, а затем настаивать на ответсвенности.

Но люди потеряли все. Люди бежали, не имея при себе ничего. Так будем ли мы думать о себе, о международном сообществе, и играть в политику, когда боятся люди и трясутся от холода дети? И не имеет значения на какой стороне находится ребенок, в зоне российского или украинского контроля, или это женщины. Надо думать, что это наши дети. Наша семья. И если нет у нас этих базовых принципов, которыми пронизан наш дух, то думаю, что это ужасная трагедия. И вопросы здесь, конечно, не только морали. Эти вопросы подразумевают юридическую ответственность.

Вкратце, думаю, что не будет преувеличением, если скажу, что наступил момент истины. Это критический момент. Последствия, как я говорил в начале, – очень и очень глубокие в Украине, и они выходят за пределы Украины. Это момент, когда нужно придерживаться права. Момент отстаивать закон. Если мы не будем с величайшим уважением придерживаться права в этот момент, то нам нечему будет следовать, кроме отчаяния и страданий. Как индивиды, мы не можем этого допустить. Как коллектив, мы не можем успокоиться, пока это не остановим, и не восторжествует здравомыслие и справедливость для всех сторон.

Большое спасибо. |

Заявление Прокурора Международного уголовного суда Карима А.А. Хана, королевского советника, на заседании Совета Безопасности ООН по формуле Арриа «Обеспечение ответственности за зверства, совершенные в Украине»
Source: Office of the Prosecutor | Contact: [email protected]